Канівська районна державна адміністрація Черкаської області

І. Династична хронологія історії Канівщини ХІІ – ХІХ ст.

- Канівське удільне князівство (ХІІ- ХІІІ ст.)

- Удільні князі канівські

- Литовсько-польський період ( 60-ті рр. ХІV – 2 пол. ХV ст.)

- Канівські намісники

- Старости канівські

- Канівські полковники

- Старости Канівські – Гетьмани України

- Старости канівські

ІІ. Канівщина у ХХ – ХХІ столітті

- Період Української Революції 1917-1921 рр.

- “Самостійна республіка” сіл Медвина та Ісайок Канівського повіту Київської губернії 4.04.1919-19.09.1920

- Отамани повстанського руху на Канівщині у 19201921 рр.

- Період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

- Канівський район Черкаської області в радянський період

- Голови виконавчого комітету Канівської районної ради

- Канівський район у незалежній Україні ( з 1992 року)

- Голови Канівської районної ради та її виконавчого комітету

- Голови Канівської районної державної адміністрації

IV. Використані джерела та бібліографія

І. Династична хронологія історії Канівщини ХІІ – ХІХ ст.

Канівське удільне князівство (ХІІ- ХІІІ ст.)

Правнук легендарного Рюрика (+879) "Руський Король" Володимир у 980 р. зустрічається із старшим братом Ярополком у культовому центрі слов'ян Родні на Княжій горі поблизу сучасного Канева та села Пекарі. Після обговорення ними питань ідеологічних реформ та особистих територіальних інтересів, Ярополк був підступно вбитий. Володимир Святославович стає великим князем київським. З цього часу фомується територія Канівського удільного князівства у складі Київського князівства.

Син Володимира Ярослав Мудрий у 1030 р. розширюючи кордони Русі на Пороссі будує місто Юр’їв. Тут створюється другий вікаріат Києва, де мав би знаходитись третій єпископ. Канів переходить до Юр’ївської єпархії.

1. Святославичі (Ольговичі). Правнук Ярослава Мудрого Всеволод Ольгович (+1146) 1144 р. заснував у Каневі церкву св.Юрія, тоді вперше місто згадується у літописі. Його батьки - Олег Святославович, відомий у "Слові про Ігорів похід" як Гореславич, мати грекиня Феофано Музалок. Старший син Святослав після смерті дружини, половецької княжни Марії, об'єднав руські полки і саме з Канева виступив проти половців. Його син Гліб Святославович у 1182 р. одружується з дочкою великого князя Рюрика Ростиславовича Анастасією і стає у 1182-90 рр. удільним князем канівським. Цей шлюб скріпив мир у боротьбі за Київ між батьками подружжя. У 1192 р. Святослав "со сватом своим Рюриком... стояша у Канева все лето стерегучи земли русские". Дочка Евфимія Глібівна виходить за Олексія, сина візантійського імператора, закріпивши таким чином зовнішньо-політичний вплив руских князів.

2. Мономаховичі (Юрійовичі). Дочка Юрія Долгорукого у 1150 р. стає дружиною Олега Святославовича, двоюрідного брата Святослава. Гліб Юрійович у 1149 р. знаходиться в Каневі. Василько Юрійович у 1155 р. проводить у Каневі переговори між руськими послами та половцями, а у 1160-х рр. стає князем пороським (територія сучасної Канівщини). Всеволод Юрійович у 1196 р. отримує від Рюрика Канів в уділ, а за його сина переялавського князя Володимира виходить молодша дочка Гліба Святославовича, знову закріпивши мир між ворогуючими таборами.

3. Мстиславичі. Дружина Всеволода Ольговича Марія була дочкою Мстислава Володимировича, останнього князя якому підподярковувались Руські землі. Її молодший брат Володимир одружився з дочкою бана Хорватії Белуша і мав синів: Ростислава – князь канівський 1163-69 рр., Мстислава (зять Святослава Всеволодовича) – князь канівський у 1194 р. Племінник Ростислава та Мстислава Святослав Ярославович був останнім князем канівським, мав володіння на Пороссі, загинув у битві на Калці в 1223 р. Ростислав Мстиславич - останній великий князь, загальмувавший розпад держави на окремі землі. Його син Рюрик із дев'яти дітей від дочки половецького хана Белука мав дочок Анастасію і Предславу. Перша – дружина канівського князя Гліба Святославовича, друга - вийшла за свого троюрідного брата - великого князя Романа, ініціатора реформ "доброго порядку", який у 2-й пол. 1190-х рр. Утримував канівське князівство. Від другого шлюбу Романа з Анною, родичкою візантійського імператора, був старший син Данило майбутній Король Галицький. Молодший Василько одружується із Дубравкою, внучкою Всеволода Юрійовича. Внук Ростислава – Мстислав Удатний стає зятем половецького хана Котяна, у 2-й пол. 1190-х рр. тимчасово отримав канівський уділ і виствпив у боротьбі за Галич.

Нащадки Рюрика Ростиславовича у XV ст. поріднилися із нащадками литовської династії Гедиміновичів, представники яких у XVI ст. тримали Канів як староство.

З 1240 р. місцевим ополченням в союзі з чорними клобуками створюється пороська лінія оборони: Заруб, Канів, Княжа гора, Воїнь.

Литовсько-польський період ( 60-ті рр. ХІV – 2 пол. ХV ст.)

Після підписання Кревської Унії між Литвою та Польщею у 1385 p. із розширенням державних кордонів у Каневі будуються укріплення. Під час правління литовського великого князя Казимира у 1471 p. зліквідовується Київське князівство і як нове воєводство утворюється Канівський повіт. У 1380-х роках Канів утримує монголо-татарський хан, союзник Литви Тохтамиш (+1406) – нащадок хана Джучі (+1227) старшого сина Чінгісхана. При Жигмонті І Канів відходить до Литви.

Міщанство та селянство пограничних місцевостей, відповідно до люстрації Канівського староства 1552 р., зобов’язується обороняти край і тримати коней “проти людей не приятельських... повинни, конно, збройно бивати” (із “попису” канівського замку)

Канівські намісники

1. Із князів невідомого походження був Тимофій Іванович Капуста – канівський намісник 1507-11 рр.

2. Гедиміновичі. Гетьман Черкаських козаків Остафій Дашкевич, староста Канівський 1514-35 рр. Дмитро Федорович Сангушкович – канівський староста 1552-54 рр. Дмитро Іванович Вишневецький, староста канівський на поч. 1550-х рр. Саме він із Дніпрових островів біля Канева повів козацькі загони на Хортицю, де засновувалась Запорозька Січ. Двоюрідний брат Дмитра - Михайло Вишневецький – староста Канівський 1559-80 рр. Його мати Катерина Скорутянка вийшла вдруге за Василя Сангушковича – брата Януша, що теж став другим чоловіком матері Дмитра Вишневецького Настасії Олізаровичівни. Син Михайла Вишневецького Олександр одружився з Оленою Єловицькою із волинського роду і тримав канівське староство після батька до 1594 р. Внучка Тимофія Капусти Олександра Андріївна стала дружиною молодшого брата Михайла Олександра Вишневецького.

3. Наримунтовичі. Остафій Іванович Ружинський – канівський підстароста 1569-73. Його дружина Богдана Олізарівна-Волчківна з роду, представники якого у XV ст. були в намісницьких в урядах Черкас. Маршалок волинської землі Василь Острозький у 1552 р. стає чоловіком Софії Тарновської – дочки Краківського Каштеляна, згодом великого коронного гетьмана. Їхній син Януш – староста канівський з 1593-1620 рр. У 1597 р. він взяв другий шлюб із Катажиною Любомирською, а третій 1612 р. із Теофілою Тарловною із польсько-галицьких родів. Двоюрідною сестрою Януша була Галашка Острозька, дружина Дмитра Сангушковича. Правнучка Януша Теофіла Заславська вийшла заміж за князя Дмитра, нащадка роду Вишневецьких.

4. Прийшлі феодали. Стефан Сноповський - адміністратор канівський 1621-22 рр. Старости Канівські: 1622-26 р. - Мацей, 1626-32 р. - Миколай Лесньовські. Напевно, із цієї родини була Катерина Лесньовська - з 1639 р. дружина брацлавського підкоморія князя Стефана Четвертенського. Галицький шляхтич Самійло Лащі-Тучапський, староста канівський 1633-46 рр. виховувався при дворі своєї двоюрідної сестри Софії Карабчиївської, дружини Романа Кириловича Ружинського (1575-1610), внука старости канівського Остафія Івановича Ружинського. Пізніше переслідуваний шляхтою Київського воєводства, Самійло попав під протекцію князя Владислава Заславського , внука старости канівського Януша Острозького.

Внаслідок Люблінської Унії 1659 p. між Польщею та Литвою Канів остаточно відходить до Польщі.

15.02.1598 польський король Стефан Баторій надав шляхетство Василю Та Федору Кобизенкам родоначальникам канівської гілки Лизогубів-Кобизенків.

Гетьман реєстрового козацтва Михайло Дорошенко у 1625 р. заснував канівський реєстровий полк.

До полку входили сотні: Литвинецька, Пекарська, Костянецька, Келебердинська, Клепачівська, Леплявська, Канівська, Бубнівська (Прохорівська), Дев’ята сотня, Межиріцька, Трахтемирівська, Іржищівська, Кононоцька, Маслівська, Михайлівська, Стайківська.

Канівські полковники

За часів гетьманування Богдана Хмельницького у Канівському полку відомі сотники: Стародуб – Литвинецька, Волинець – Пекарська, Кулага – Костенецька, Богданенко – Келебердянська, Петро Ращенко – Леплявська, Юхим Рощенко – Прохорівська (Бубнівська); третя Канівська Костянецька сотня: Богдан Щербаченко – полковник у Б.Хмельницького.

У травні 1649 року Б.Хмельницький послав до Криму “стражника” Келебердянської слотні Антона Бута.

Матвій Козаченко – сотник Шостої Ліплявської сотні Канівського полку. Найбільш впливовий полководець після Б.Хмельницького під час Берестейської битви (сповіщав білгородського воєводу Б.Рєпніна про відсутність у нього повноважень від гетьмана розбирати прикордонні справи). Розстріляний за наказом Богдана Хмельницького й похований 7.05.1652.

Послами Б.Хмельницького з листом від 23.03.1655 (написаним у Богуславі) в Москву до російського царя Олексія Михайловича були: канівський сотник Осип Томиленко, писар Федор Томиленко і товариш Клим Дубовик ( через хворобу залишився у царській ставці в Смоленську).

Григорій Дорофійович Дорошенко внук Михайла Дорошенка у другому шлюбі був одружений з Оленою Яненко, сестрою Павла Яненка, племінника Б.Хмельницького. Завдяки цьому шлюбу він став свояком Хмельницьких.

Петро Дорошенко брат Григорія другий шлюб мав з Єфросинією Павлівною Яненко донькою київського полковника Павла Яненка та племінницею свого брата Григорія.

Канівськими полковниками 1659, 1662 рр. були Іван Кіндратович Лизогуб та з 1666 по 1669 рр. його брат Яків. Син Якова Юхим Лизогуб (1675-1749), майбутній генеральний бунчужний, у лютому 1673 р. одружується з дочкою гетьмана Петра Дорошенка. Весілля проходить у Каневі. За їхнього сина Семена виходить дочка гетьмана Івана Скоропадського Ірина (1679-1744). Їхній син, бунчуковий товариш Семен Семенович Лизогуб був прадідом письменника М.В.Гоголя.

Гетьман Павло Тетеря 23.02.1663 підписав універсал-привілей Канівському монастирю на володіння маєтностями в селах Беркозівка, Бобриця, Пекарі, Ржавці, Студенець.

1. князь Дмитро Іванович Вишнивецький – староста - 1550, гетьман Запорізької Січі 1551-1563.

2. князь Михайло Олександрович Вишнивецький, староста 1559 – 80,

3. Остафій Іванович Ружинський, підстароста – 1569 –73, гетьман до 1574.

4. Іван Петражицький-Кулага – староста 1630, наказний гетьман реєстрового козацтва до 1632.

5. Яків Іванович Лизогуб, полковник канівський 1666–69, наказний гетьман від Петра Дорошенка 1670-1673, кандидат Московського уряду у задніпровські гетьмани 1673.

6. Миколай Якович Потоцький староста канівський 1741-1782, великий коронний гетьман 1646.

7. Петро Дорофійович Дорошенко – полковник канівський 1665, гетьман 1665-1667.

Після укладення Прутського мирного договору між Росією і Туреччиною у 1711 р. замість козацького адміністративно-територіального устрою утверджується поділ на воєводства. У складі Речі Посполитої канівські землі відходять до Брацлавського та Київського воєводств.

У 1774 р. Польською Республікою Канів спродано польському королю Станіславу Августу із саксонської династії, який у 1777 р. подарував місто своєму племіннику князю Станіславу Понятовському, а йому за певну квоту поступився місцем канівський староста Яків Потоцький .

1793 проведено Другий поділ Речі Посполитої із подальшою зміною адміністративно-територіального устрою Середнього Подніпров’я: Канівське та Таганчанське староства спродані російському уряду у 1797.

Після приєднання у 1793 р. правобережної України до Російської імперії Канівщини входить до Київського повіту Київського намісництва. У 1797 р. після впровадження губернського поділу переведений з Богуслава Канівський повіт увійшов до Київської губернії.

З 1837 р. повіт поділено на стани, які очолювали поліцейські пристави, після них – сільські соцькі й десяцькі. Судочинство здійснювали земські та підкормські суди. До Канева переведено повітове управління і поліцію із Богуслава.

Внаслідок земської реформи 1864 р. земським зібранням у 1911 р. в Каневі обрано земську управу. В часи лютневої буржуазно-демократичної революції 27.02.1917 на підтримку Тимчасового Уряду створюються: в Каневі – Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів, у повіті – виконавчий комітет об’єднаних громадських організацій на чолі з повітовим комісаром.

Після проголошення Центральною Радою 10.06.1917 Першого Універсалу обговоривши Універсал та визнаючи ЦР Тимчасовим Українським Урядом Канівська Повітова Земська Управа „як репрезентантка населення Канівського повіту, приймає до виконання вказівки Ради, як найвищої адміністративної власті на Україні”.

Після прийняття у вересні 1917 р. місцевими Радами більшовицьких резолюцій про необхідність переходу влади до Рад в Таганчі створюється Таганчанський волосний військово-революційний комітет Канівського повіту. У січні-лютому 1918 р. у повіті організовуються Ради робітничих і солдатських (або селянських) депутатів частину яких очолюють більшовики. Повітовий комендант Неграш видає накази від 12 та 19 квітня 1918 р. про припинення грабунків та псування народного майна селянами.

З розпуском Центральної Ради та проголошенням 29.04.1918 гетьманом України Павла Скоропадського на підтримку гетьманату у Таганчанській волості під ідейним проводом священника Марка Грушевського формуються загони „Вільного Козацтва”. Після скинення П.Скоропадського у грудні 1918 р. з переходом влади до Директорії на початку 1919 р. активізується наступ на україну Червоної армії.

9.02.1919 р. Рада селянських та робітничих депутатів Канівського повіту своїм наказом зміщає комісарів та комендантів поставлених Директорією і призначає: С.К.Федоренка – військовим комісаром, Є.П.Рахубу – помічником військового комісара, М.Т.Дорошенко – повітовим комісаром (призначений 28.01.1918), Т.Пащенка – помічником повітового комісара, С.Гавриленка – комісарів пошт та телеграфів.

Активно діє червона контрпропаганда: в грудні 1919 р. у Каневі діяв штаб який випустив 200 тисяч листівок про підписання Петлюрою угоди з білогвардійцями і поляками. 3-4 лютого спровоковано Мошенську повстанську організацію на виступ проти Київської дивізії видавши її за “недобитки армії російських Чорносотенців” довідавшись про це повстанці в с. Бересняги розійшлися по домівках.

У березні 1919 р. створено Канівський повітовий революційний комітет: М.Дорошенко – голова, О.Тисяченко – секретар. Комісарами призначено: С.Федоренко – військовий відділ, І.Кузьменко – управління, М.Лагоза – земельних справ, П.Федоренко – фінансів, М.Підгайний – продовольства, Лавров – пошти й телеграфу, Лактіонов – здороввідділу. Повітову раду народного господарства очолив Г.Гусєв, керуючий надзвичайною комісією – К.Слабченко. Ревком організовує вибори депутатів сільських рад і делегатів на повітовий з’їзд рад.

13 березня 1919 р. відбувся І Повітовий з’їзд Рад який представляли 125 депутатів від 14 волостей. Прийнято резолюцію про підтримку Червоної армії продовольством, спорядженням та людьми.

“Самостійна республіка” сіл Медвина та Ісайок Канівського повіту Київської губернії 4.04.1919-19.09.1920

З приходом до влади гетьмана П.Скоропадського в селах Медвин, Ісайки Канівського повіту організовано загони “Вільного козацтва”. Під час правління Директорії створюються повстанські загони проти більшовицьких збройних формувань на підтримку українського уряду. У цих селах було введено місцеве самоврядування яке очолили: Григорій Порхавка (н.1883 в с.Ісайки) – помічник Київського губернського комісара при Директорії; полковник Неграш – Канівський повітовий комендант в період УНР та гетьманату П.Скоропадського, уїзний комісар при Директорії. “Самостійна республіка”сіл Медвина та Ісайок Канівського повіту була розгромлена регулярними частинами Червоної армії.

19 вересня 1920 р. загонами Будьонного розстріляно 80 чоловік віком від 18 до 30 років. На Київській губернській конференції у листопаді 1920 р. більшовики звітували: “Медвинская операція не достигла своїй цели. В результатеимели 600 сгоревших хат, большая часть которых приходилась на долю бедняков”.

Отамани повстанського руху на Канівщині у 19201921 роках:

1. Мордалевич – бувший сотник: 600 чол. Піхоти, 50-кінноти, 15 скорострілів, 2 гармати (пітримали селяни с.Студенець).

2. Струк – бувший полковник: піхота – 1000 із скорострілами, 4 гармати (Канівський повіт); тимчасове захоплення Канева.

3. Кінський – діє разом із Струком: піхота –50.

4. Зеленчук – бувший старшина української армії з Черкас: кіннота – 200 (вся кіннота із дезертирів Червоної гвардії), 1 гармата (Канівський, Черкаський повіти), знищили бронепоїзд “Український Комуніст”.

5. Перенко – бувший полковник української армії: 40 старшин, піхоти – 300, одна гармата (Канівський, частина Золотоніського повітів).

У 1921 р. радянськими органами Канів переведено на селище Богуславського повіту.

Період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

У перші дні окупації із серпня 1941 р. у Канівському районі було розстріляно фашистськими загарбниками – 482 особи. За весь період окупації у селах правобережжя спалено – 1300 дворів.

Кількість воїнів уродженців або жителів Канівського району – 5842; загинуло в боях – 2576; померлих від ран, закатованих у концтаборах – 326; рахуються такими, що пропали безвісти – 2840.

В боях за місто Канів звання Героїв Радянського Союзу було присвоєно 150 воїнам, за Канівщину – 315. Бойові втрати в боях за Канівщину з вересня 1943 по січень 1944 року становлять за об’єктивними оцінками дослідників близько 200 тисяч радянських воїнів та до 75 тисяч німецьких військ.

Канівський район Черкаської області в радянський період

Канівський район утворився 7 березня 1923 року шляхом об’єднання двох волостей – Курилівської і Пшеничниківської на підставі Постанови Президії ВУЦВК від 7.03.1923 року “Про адміністративно – територіальний поділ Київської і Полтавської губерній“. До 1930 року Канівський район входив до складу Шевченківського округу. Відповідно до Постанови ВУЦВК і РНК УРСС від 2.09.1930 року, Шевченківський округ було ліквідовано. Район безпосередньо підпорядковувався республіканському центру. Згідно з рішенням сесії ВУЦВК від 9.02.1932 року, канівський район увійшов до складу новоствореної Київської області. Після утворення Черкаської області, згідно з Указом Президії Верховної Ради від 7.01.1954 року, Канівський район введено до її складу. За цим же документом села Гельмязівського району Полтавської області: Ліпляве, Озерище, Келеберда, Сушки, Прохорівка були адміністративно підпорядковані Черкаській області. У 1963 році Гельмязівський район було ліквідовано, а вищезазначені села спершу відійшли до Драбівського району, а з 4.01.1965 року – до Канівського району. У 1963 році Канівський район було розформовано , а населені пункти , які територіально належали Канівському району , відійшли до Корсунь - Шевченківського. 4.01.1965 року своїм Указом Президія Верховної УРСР знову утворює Канівський район.

Голови виконавчого комітету Канівської районної ради

5. Підгорний Василь Трохимович – з березня 1959

6. Кучеренко Василь Петрович – з листопада 1959

15. Бондар Василь Лазаревич – голова виконкому районної ради 1986, голова районної ради 1986-1990

16. Потужній Петро Олександрович – голова виконкому районної ради 20.12.1986-1994

Канівський район у незалежній Україні ( з 1992 року)

1 грудня 1991 р. проведено референдум про незалежність України. За незалежніять проголосувало понад 90% виборців. Президентом України обрано Леоніда Кравчука.

               Для забезпечення реалізації законів України,  указів  Президента 

України,  постанов  Верховної  Ради  України,  Кабінету  Міністрів 

України, інших актів законодавчої і виконавчої влади відповілно до Закону України № 216-ХІІ від 5 березня 1992 р. в районі призначаються представники Президента України.

Голови Канівської районної ради та її виконавчого комітету

1. Потужній Петро Олександрович – голова виконкому районної ради 20.12.1986-1994, представник Президента України

2. Плисюк Володимир Пилипович – 1994 –1998, голова районної ради 1992- 2006

4. Плисюк Володимир Пилипович – голова виконкому районної ради 22.03.2000 р. – 19.04.2006

5. Пилипенко Володимир Петрович – голова районної ради з березня 2006

31 березня 2006 відбулися вибори депутатів Верховної Ради та місцевих рад. До районної ради увійшло 36 депутатів, 25 з яких належать до фракцій: Блок НУ – 8; БЮТ – 8; СПУ – 7; Партії Регіонів (група) – 3; решта мандатів належать: Народний блок Литвина – 4; УНб Костенка і Плюща – 3; КПУ – 2; ПЗУ – 1.

Депутатами сільських рад району обрано – 415 осіб в тому числі від: Блоку “НУ” – 125; СПУ – 78; Народного блоку Литвина – 44; КПУ – 31; БЮТ – 24; Партії Регіонів – 18; УНб Костенка і Плюща – 14; Опозиційного блоку “Не так!” – 10.

Відповідно до Закону України №566-ХІV від 9 квітня 1999 р. утворено Канівську районну державну адміністрацію.

Голови Канівської районної державної адміністрації

3. Хиля Володимир Анатолійович – листопад 2002 - 2005 лютий

4.Лисун Микола Олександрович – березень 2005 – квітень 2008

5. Карпушенко Валерій Борисович – серпень 2008.

Київський князь Святослав Ігоревич, з іменем якого пов’язаний літописний Родень на Княжій горі, використовував родовий знак “двозуб” – перший геральдичний символ з початку формування Київської Русі. У Х ст. Володимир Святославович в державну атрибутику вводить “тризуб” як спадковий князівський знак династії Рюриковичів. При археологічних розкопках у 1904 р. на Княжій горі та у 1913 р. в с.Ліпляве було знайдено срібники Володимира із зображенням “тризуба”. Для військових походів русичі виготовляли стяги червоного та синього кольорів із зображенням “двозуба”, “тризуба” або сонця. Удільні канівські князі Ростислав Юрійович та Всеволод Святославович як родовий знак використовували саме “двозуб”.

З приєднанням в середині ХІV ст. Київщини до Великого Князівства Литовського місцева символіка зазнала значного впливу литовської та польської геральдики. Продовжуючи князівські традиції військові корогви Руських земель залишаються червоними, синіми або блакитними.

Використання в гербах гетьманів та козацької старшини – лука, стріл, шаблі, списа, лицарських обладунків, Андріївського та кавалерійського хрестів бере початок від участі військових загонів Київщини, Поділля та Чернігово-Сіверщини у Грюнвальдській битві 1410 р. Саме у Східній Прусії злилися у бойових сутичках знамена, корогви, клейноди слов’ян з прапорами і гербами німецьких та французьких рицарів Тевтонського ордену. Участь у Грюнвальдській битві в складі польсько-литовської армії приймали озброєні загони з Канівщини. Герб Київського воєводства у складі Речі Посполитої у 1471 р. складає червоне поле із зображенням Архангела Михаїла. Саме ця фігура як губернський символ у 1792 та 1852 рр. буде використано в гербі міста Канева.

У першій половині ХVІІ ст. “Рицарська козацька служба” чернігівської та стародубської сотень мали прапори – синій з червоним хрестом та червоний із синім хрестом у центрі.

Лицарські традиції залишили у своїх гербах канівські козацькі роди Дорошенків та Лизогубів. Щит герба Дорошенків розділений на чотири поля: два блакитних, два червоних. У правому верхньому блакитному полі золотий кавалерський хрест, супроводжуваний золотими: зверху – перевернутим півмісяцем і знизу – двома шестикутними зірками. Магометанські символи півмісяця та шестикутних зірок відобразили прагнення Петра Дорошенка відродити державу Богдана Хмельницького під протекторатом Туреччини над Україною як васальної держави Оттоманської імперії, відповідно до угоди про військово-політичний союз з Туреччиною. У лівому нижньому блакитному полі зображена срібна річка супроводжена зверху двома шестикутними зірками. Щит герба Лизогубів складає червоне поле. Відповідні зв’язки з геральдичною символікою цих родів простежуються в гербі Канівського району: верхнє поле червоне, у нижньому синьому полі срібна ріка та сонце. Після скасування гетьманства у 1764 р. створюється великий герб Малоросійської колегії. Його щит прикрашають герби п’ятьох давніх князівств. Герб Київського князівства – у блакитному полі срібний ангел.

Герб радянської України створено у 1949 р. Форма його щита у вигляді червоного полотнища із зображенням у центрі серпа і молота, в нижній частині – сонця. Герб прикрашають з боків колоски пшениці стягнуті кумачем, вгорі червона зірка, яка є традиційною військовою емблемою, що виникла на основі старовинного магічного знаку “пентаграми”. Блакитний та червоний кольори на прапорі, окрім загальних характеристик геральдичної тинктури, символічно пов’язані з кольорами знамен часів Богдана Хмельницького, який уклав у 1654 р. військово-політичний договір з Москвою.

На першому офіційному гербі міста Канева кінця ХVІІІ – середини ХІХ ст. у срібному полі розміщено зелену гору на якій стоїть воїн у синьому обладунку. Зелено-коричнева основа пагорба на якому стоїть озброєний чоловік присутня в описі Канева як “пограничного міста” у підтвердній грамоті на магдебурію 9 червня 1792 р. Того ж року затверджено герб міста. Щит розділений на два поля. У верхньому синьому полі розміщено Архангела Михаїла, у нижньому червоному полі – озброєний воїн стоїть на зеленому пагорбі. Зображення озброєного воїна на печатці Канівської міської управи залишиться до початку ХХ ст. У гербі 1852 р. воїна замінено на руського ратника. Щит прикрашений вгорі баштою, з боків колосками пшениці. Щит із синім полем, срібна гора, руський ратник, башта в картуші використані в сучасному гербі міста Канева. В гербі Черкаської області (прийнятий 4.07.2000) в синьому полі розміщено сонячний диск в обрамленні пшеничних колосків. В герб Канівського району включено: у щиті – червоне і синє поле, зелені гори, сонце, в картуші – башта, колоски пшениці. На 19 черговій сесії Канівської районної ради V скликання затверджено герб і прапор Канівського району з їх описами.

У гербі Канівського району застосовано щит з перетятим поділом на два поля – червоне та синє. У горішньому червоному полі вміщено кобзу натуральних кольорів підсилену чорним кольором. У нижньому синьому полі вміщено фігуру у вигляді двох гірських вершин зеленого кольору, вихідну фігуру – сонце оточене променями жовтого кольору, хвилясту скорочену срібну лінію підсилену чорним кольором.

Щит увінчаний трьома колосками пшениці, баштою природного кольору, виникаючою фігурою квітки соняшника підсиленою чорним та природним кольорами, з боків в’язками гілок калини з листям і плодами червоного кольору та гілок дуба з листям і жолудями природного кольору підсилених чорним кольором. Середні бокові частини щита волютоподібно загнуті від центру. В основі щита рушник орнаментований оберігом червоного та чорного кольорів обрамлений природним кольором з назвою „Канівський район” червоного кольору підсиленого чорним кольором. Весь щит кольору металу золото обрамлений природним кольором.

Поділ щита прямою жовтою лінією, символізує смугову будову рель’єфу України, що йде у рівнолежниковому напрямі з заходу на схід де на теренах Канівщини смуги Придніпровської височини та Придніпровської низовини збігаються розділяючи Україну на Правобережну і Лівобережну.

Кобза – старовинний український народний музичний інструмент. Символізує оспівану в кобзарських думах Канівщину як історичну територію, де з початком Козацької Держави формувалося бачення національного державотворення ідейно підхопленого та вираженого у поетичній творчості Т.Г. Шевченка. Має символічний зв’язок із графічним зображенням Т.Г. Шевченка у фас, вписаним у восьмигранний щит герба Черкаської області в адміністративно-територіальних межах якої знаходиться Канівський район. Образ Т.Г.Шевченка визначений в описі символіки герба області як “найвищий прояв таланту землі Черкаської, визнаний у всьому світі; пророк і символ України, гордість і слава нашого краю”. Для світового українства Черкащина, це – Кобзаревий край, а Канівщина – духовна столиця.

Сонце – символ світла, істини, правди, премудрості, провидіння та плодючості. За поетичним формулюванням Т.Г.Шевченка це – кобзар Перебендя “як сонце високе” (“Перебендя”, 1839), дозріваюче „Сонце-правди” („І мертвим і живим...”, 1845), “Святеє сонечко”, “Сонце пресвятеє” (“Плач Ярославни”, 1860).

Земля у вигляді двох гірських вершин символізує дислоковані ділянки Бучацько-Трахтемирівського, Канівського, Мошногірського масивів які утворюють так звані Канівські гори. Поетичне формулювання Т.Г.Шевченком Канівських гір виражено у творах “І мертвим і живим...” (1845): „З святими горами Дніпро”, “Сон” (1847): “Найкращі в світі, найсвятії”. У 2001 pоці експертам Міжнародного союзу охорони природи (IUCN) при ЮНЕСКО науковими установами України в групі з п'яти претендентів на звання об'єктів світової природної спадщини було подано Канівські гори.

Вода – символ чистоти, руху, життя. Уособлює хвилі річок Дніпра, Росі, Росави які живлять грунти Канівщини.

Колоски пшениці підкреслюють, що провідною галуззю сільськогоспо дарського виробництва району є рослинництво та землеробство.

Башта, волюти стверджують історичне адміністративно-територіальне правонаступництво Канівських земель від початків удільного князівства, міста-фортеці, староства, козацького полку, повіту до Канівського району.

Соняшник символізує відданість, повагу, розвинуте сільське господарство.

Дуб – символ міцності та сили, жолуді – надії на зростання і розвиток. Уособлює ділянки із середньо-зволоженими грунтами зайнятими лісами де панує дуб череватий в межах Канівського природного заповідника.

Калина - сакральний символ відродження України.

Рушник в українській етнографії уособлює чистоту, гостинність. Історичні пам’ятки Канівщини у 2005 році включені до першої в Україні державної Програми з розвитку регіонального туризму “Золота підкова Черкащини”.

Кольори: червоний – хоробрість, мужність; синій – означає велич, красу, ясність; зелений – надія, достаток, свобода; чорний – скромність, освіченість; природний (жовтий, коричневий).

Метали: золото – означає багатство, силу, вірність, чистоту, постійність; срібло – невинність.

Прямокутне полотнище горизонтально розділене білою хвилястою лінією на два поля: верхнє жовтого кольору (1:3), що уособлює сонце та нижнє синього кольору (2:3), яке символізує хвилі Дніпра. У центрі нижнього поля розміщено зображення великого герба Канівського району.

Автор розробки проектів герба та прапора: Г.В.Морозова (художник, народна майстриня, м.Канів);

консультант: К.Е.Андрієнко (історик, почесний член Всеукраїнської Спілки краєзнавців, м.Канів);

художник: У.Є.Халімончук (художник-поліграфіст, м.Київ).

IV. Використані джерела та бібліографія

2. Архив Юго-Западной России. – К., 1886.-Ч. VII. Т.1.-№15.

3. Полное собрание русских летописей.-М.-1962.-Т. 1.

5. Историко-архитектурньїй опорный план г.Канева.-НИИТИАГ.-1992.

6. Книга Пам’яті України – Черкаська область.- К., 1997, т.7, с.13, 24, 235;

7. Мед вин в огні історії (історично-мемуарні нариси). К. 2000.

8. Андрієнко К.Е. Канівські династії. Матеріали ІХ Всеукраїнської наукової конференції “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи”. Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник статей). Випуск 6, К., 1999.

9. Андрієнко К.Е. Історіографія краєзнавчих досліджень українського козацтва на Канівщині у 1991-1999 роках.//вісник Черкаського Університету. Серія: історичні науки, випуск 21, Черкаси, 2000.

10. Войтович Л.В. Генеалогія династій Рюриковичів і Гедиміновичів.-К.-1992.

11. Гломозда К.Ю., Яневський Д.Б. Українська національно-державна символіка: особливості історичної традиції. // “Філософська і соціологічна думка” 1990. – №№ 1-3.

12. Кривошея В.В. Генеалогыя украънського козацтва. Канывський полк. – К., - 2006.

13. Лукомский Д.К., Модзалевский Д.Л. Малороссийский гербовник. СПб., 1914.

14. Мицик Ю. Канів козацький.-Дніпропетровськ.-1997.

15. Похилевич Л. Сказання о населенных местностях Киевской губернии.-К.-1864.

16. Сергійчук В. Богдан Хмельницький та його старшина. – К., 1996.

17. Сорокопуд І.І. Займалася зоря. // "Дніпрова зірка” від 03.02, 17.02, 03.03.1987.

18. Тодійчук О.В., Страшко В.В. Порівняльна таблиця чисельності козацьких полків 1649 р.// реєстр Війська Запорозького 1649 року. – К., 1995.

19. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків.-Л.-1991.-Т. 2.

ЧЕРКАСЬКА ОБЛАСНА

ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

- Удільні князі канівські

- Канівські намісники

- Старости канівські

- Канівські полковники

- Старости Канівські – Гетьмани України

- Старости канівські

ІІ. Канівщина у ХХ – ХХІ столітті

- Період Української Революції 1917-1921 рр.

- Канівський район Черкаської області в радянський період

- Голови Канівської районної державної адміністрації

IV. Використані джерела та бібліографія

Канівські намісники

Канівські полковники

Голови Канівської районної державної адміністрації

IV. Використані джерела та бібліографія